Така форма гробниць передувала східчастим пірамідам.[1] Тобто, мастаба стала конструкційною основою для нової форми царського поховання, що з'явилася при III династії — піраміди. Саме слово «мастаба» виводять від араб.مصطبة («лава»): якщо дивитися з відстані, гробниця нагадує лавку. Подібна форма гробниці походить від видовженої купи каміння, яке клали над могилою правителя, щоб захистити його тіло від людей-лиходіїв чи тварин.[2] Гробниці у формі мастаб будувались в період Раннього царства та трьох перших династій.[2]
Інколи мастаба була висотою у 10–12 м і займала площу у 50×25 м, але здебільшого були поширені мастаби заввишки 3 м та завширшки 5 м.[2] Розмір мастаби залежав і від того, яку площу вона могла зайняти. Оскільки на одного фараона припадало до кількасот таких охочих, бо знатні люди прагнули будувати свої гробниці поряд з місцем упокоєння свого властителя, то фараон розподіляв місця навколо своєї гробниці обережно, за планом, і мастаби його підлеглих будувалися рівними рядами, утворюючи ціле кладовище.[3]
Мастаба складається з 2 частин: підземної, висіченої у скелі, і наземної, що має форму зрізаної піраміди, складеної з цегли-сирцю та облицьованої кам'яними плитами. Вхід в підземний склеп здійснювався через похилий коридор або колодязь глибиною від 15 до 30 метрів, вхід в який замуровувався в день поховання. У багатих мастаб, крім камери для саркофага, були комори для похоронного інвентарю. Похоронна камера прикрашалася статуями (вмістилища душ померлих), стіни покривалися рельєфами і розписами (гробниця начальника скарбниці Ахетхотепа та його сина Птаххотепа в Саккарі, середина третього тисячоліття до н. е.). Іноді мастаби будували з відкритими двориками та портиками, всередині, як правило, були горизонтальні перекриття, але зустрічалися і склепіння.